З кожною новою частиною серія фільмів про Джона Віка піднімала планку екшену, стилю й хореографії на все вищий рівень. І «Джон Вік 4» (2023), знятий Чадом Стахелскі, — це справжня кульмінація саги, яка вже давно перетворилась з простого бойовика на кінематографічне явище. Ця частина — не лише наймасштабніша та найдовша в серії, а й найглибша за змістом, візуальною мовою та емоційним підтекстом.
Ідея фільму: втеча від системи та пошук свободи
У четвертій частині серії Джон Вік залишається тим самим вигнанцем у світі, що керується неписаними законами Гільдії Вбивць. Проте на відміну від попередніх фільмів, тут більше філософського підтексту. Вік більше не просто мститься чи виживає — він намагається знайти спосіб звільнитися від нескінченного кола насильства, у яке потрапив.
Фільм ставить запитання про межі особистої волі, ціни свободи та можливість спокутування. Чи може людина, яка зробила стільки зла, розірвати зв’язок із минулим і почати спочатку? І що таке гідність у світі, де все купується й продається?
«‘Джон Вік 4’ — це не лише вибуховий бойовик, а й медитація на тему долі, честі та наслідків», — зазначає David Ehrlich з IndieWire.
Сюжет: боротьба без кінця… чи з фіналом?
Сюжет розгортається відразу після подій третьої частини. Джон шукає шлях до остаточного звільнення від Високого Столу — глобальної організації, яка контролює підпільний світ кілерів. Проте в цій частині на нього чекає не лише фізична боротьба, а й моральний вибір.
Паралельно розвиваються кілька сюжетних ліній — нові вороги, старі союзники, несподівані зради. Історія охоплює різні країни — Японію, Францію, Німеччину, Марокко — і кожне нове місто додає фільму характер і атмосферу. Темп фільму стрімкий, але режисер вміло балансує між брутальними сценами та моментами тиші, коли камера фіксує самотність героя на фоні блискучого нічного мегаполісу.
«Це не просто пригоди Джона Віка — це справжній глобальний тур деформи, стилю та смерті», — пише Peter Bradshaw з The Guardian.
Персонажі: міфологічні постаті у світі кулеметів
Кіану Рівз продовжує втілювати Джона Віка з вражаючою стриманістю. Його герой говорить небагато, але кожен рух, кожен погляд сповнений втоми, гніву і бажання вибратись з пекла. У четвертій частині він ще більш міфологізований — його не просто бояться, його вважають живою легендою, що не зупиняється ні перед чим.
Серед нових персонажів особливо виділяється Кейн у виконанні Донні Єна — сліпий вбивця, який уособлює дзеркальне відображення Віка. Їхня боротьба — це не просто конфлікт, а поєдинок двох кодексів, двох життєвих філософій.
Також у стрічці з’являється Маркіз де Ґрамон (Білл Скарсгард) — елегантний, витончений і безжальний антагоніст, який представляє Високий Стіл і є втіленням інституціоналізованого зла.
«Кожен новий персонаж у ‘Джоні Віку 4’ — це частина великої міфології. Вони не просто функціональні, вони мають глибину і стиль», — підкреслює Bilge Ebiri з Vulture.
Візуальний стиль: візуальне мистецтво бойовика
Операторська робота Дена Лаустсена — це візуальний шедевр. Кожна сцена — ніби жива картина: неон, дзеркала, вогонь, дощ, скло, барокова архітектура — все працює на створення унікальної атмосфери. Особливо вражає сцена бою в Парижі, знята з висоти пташиного польоту, де камера плаває між кімнатами, показуючи хореографію смерті у найдрібніших деталях.
Хореографія боїв заслуговує окремої похвали. Кожна сутичка продумана до найменших деталей, і це вже не просто бійка, а танець смерті, де кожен рух має значення. Сахелскі, який починав кар’єру як постановник трюків, створив еталон того, як має виглядати сучасний бойовик.
Саундтрек і звук: енергія, що не дає видихнути
Музика Тайлера Бейтса і Джоела Річардса не лише супроводжує екшен — вона його веде. Електронні композиції, змішані з класичними темами, створюють напружену атмосферу, що підсилює драму. Звуковий супровід — особливо постріли, удари, гуркіт — майже фізично відчутний. Все це створює ефект повного занурення у світ, де кожна секунда — питання життя і смерті.
«Звукова складова ‘Джона Віка 4’ така ж вражаюча, як і візуальна. Це фільм, який краще не лише дивитись, а й чути», — пише Brian Tallerico з RogerEbert.com.
Паралелі з іншими фільмами
«Джон Вік 4» багато в чому перегукується з класикою бойового кіно — від «Вбити Білла» до фільмів Джона Ву. Водночас стрічка зберігає власну естетику: неореалізм і нео-нуар, гіперстилізація і східна філософія, сучасне місто і класичні дуелі. Вік — це не просто боєць, він ближчий до самурая або роніна з японських легенд.
Сага про Джона Віка створила власний кінематографічний всесвіт, і ця частина лише зміцнює його. Світ, у якому діють неписані закони, готелі для кілерів, золоті монети та святі обітниці, вже перетворився на нову міфологію нашого часу.
Значення фільму і вплив на жанр
«Джон Вік 4» — це завершення циклу, який довів, що бойовики можуть бути не лише жорстокими, а й красивими, інтелектуальними і стилістично витонченими. Це фільм, у якому форма дорівнює змісту, а дія — не замінник думки, а її продовження. Сага Джона Віка змінила уявлення про те, яким може бути бойовик у XXI столітті.
«‘Джон Вік 4’ — це вершина жанру, фільм, що одночасно завершує і відкриває. Це легенда, втілена у кінематографі», — підсумовує Clarisse Loughrey з The Independent.
Це кіно про самотність, честь, втрату і надію. Про боротьбу, яка не завжди має щасливий кінець, але завжди варта того, щоб її пам’ятали. І саме тому Джон Вік залишиться в історії — як символ безкомпромісної відданості, стилю і сили.