Фільм «Барбі» (2023), зрежисований Ґретою Ґервіґ, став несподіваним культурним феноменом і без перебільшення змінив уявлення про те, що може собою являти кіно про ляльку. Замість очікуваної поверхневої історії для дітей глядачі отримали гостросоціальну сатиру, філософську притчу та феміністичний маніфест, загорнуті в яскраву, естетично довершену оболонку. Це не просто фільм про Барбі — це фільм про сучасну жінку, про ідентичність, роль у суспільстві та пошук сенсу в умовно ідеальному світі.
Ідея фільму: деконструкція ідеалу
З першого кадру «Барбі» демонструє глядачеві світ, який живе за своїми законами – ідеальний, рожевий, усміхнений. У Барбіленді всі Барбі – успішні жінки: президентки, астронавтки, лікарки. Це світ, у якому панує жіноча енергія, а Кени – другорядні супутники. Однак саме цей ідеальний всесвіт стає фоном для розгортання глибокої драми про особисту кризу та зіткнення з реальністю.
Ґрета Ґервіґ створює постмодерністське кіно, у якому поєднує гламур і глибину, іронію і щирість. Вона змушує глядача поставити під сумнів канонічне уявлення про красу, успіх, жіночність та маскулінність. «Барбі» стає не лише фільмом про жіночі ролі, а й про чоловічі — і про спробу знайти баланс між ними.
«Це фільм, який починається як реклама Mattel, але розвивається у філософське дослідження життя, смерті і суспільного конструкту», — зазначає David Rooney з The Hollywood Reporter.
Сюжет: подорож від ідеального до справжнього
У центрі сюжету — стереотипна Барбі, яку грає Марго Роббі. Вона живе безтурботним життям у Барбіленді, доки одного дня не стикається з тривожними думками про смерть і недосконалість. Це стає поштовхом до її мандрівки в реальний світ, де ідеї Барбі стикаються з патріархальними структурами, очікуваннями суспільства і, головне, з правом бути собою.
Фільм побудований як «рибне око», що дивиться на суспільство ззовні. Подорож Барбі і Кена до світу людей — це одночасно й комедійна пригода, і соціальне дослідження. У реальному світі Барбі стикається з тим, що її сприймають не як символ емансипації, а як джерело об’єктивації. Водночас Кен відкриває для себе зовсім іншу реальність — ту, в якій чоловіки мають владу, і це відкриття стає для нього спокусою.
«Сюжет фільму виглядає легковажним, але його підтекст — серйозний, багатошаровий і сміливий», — пише Clarisse Loughrey для The Independent.
Персонажі: архетипи, які ожили
Марго Роббі у ролі Барбі демонструє не лише ідеальну зовнішність, а й глибоку акторську чутливість. Вона зображує ляльку, яка вчиться бути людиною, — у буквальному й метафоричному сенсі. Її Барбі еволюціонує: від об’єкта до суб’єкта, від моделі до особистості.
Раян Ґослінг, який втілив Кена, несподівано виявився одним з найсильніших елементів фільму. Його гра варіюється від гротеску до драми, від кумедного хлопчика до чоловіка в пошуках свого місця. Кен не просто фоновий персонаж – він такий же складний і рефлексивний, як і Барбі.
Серед другорядних персонажів варто відзначити Америку Ферреру, яка грає працівницю Mattel. Її монолог про те, якою має бути сучасна жінка, став одним із найцитованіших моментів фільму.
«Роббі і Ґослінг — фантастичні. Але це ще й фільм, де другорядні герої мають реальну вагу, що рідко трапляється в голлівудських блокбастерах», — зазначає Richard Roeper з Chicago Sun-Times.
Візуальна мова: стиль, що говорить
«Барбі» — це естетичний вибух. Сценографія, костюми, грим — усе продумане до найменших деталей. Світ Барбіленду створений вручну: без використання CGI, з яскравими кольорами, пласкими задниками і ностальгійним шармом. Така стилістика не лише милує око, а й працює як художній прийом: ідеальний світ створений як штучна декорація, яка не витримує зіткнення з дійсністю.
Робота художників і операторів (у тому числі Родріґо Прієто, відомого співпрацею з Скорсезе) заслуговує на окрему похвалу. У фільмі багато метафоричних кадрів, де форма підкреслює зміст: наприклад, сцени, у яких герої виходять за межі коробки, буквально і символічно.
Музика і гумор: інструменти для глибших сенсів
Саундтрек фільму, до якого долучилися такі артисти як Dua Lipa, Billie Eilish та Lizzo, не лише задає настрій, а й підкреслює внутрішній стан персонажів. Особливої уваги заслуговує пісня What Was I Made For?, яка стала своєрідною квінтесенцією емоційної лінії Барбі.
Гумор у фільмі – багаторівневий. Від очевидних жартів до інтелектуальних алюзій на філософію Сімони де Бовуар чи критику корпоративного капіталізму. Проте він ніколи не стає самоціллю – він працює на розкриття тем.
«Ґервіґ вміє змусити вас сміятись, а за секунду – плакати. Це рідкісне поєднання легкості і глибини», — відзначає Alissa Wilkinson з Vox.
Контекст і паралелі з іншими фільмами
«Барбі» стоїть в одному ряду з фільмами, що перетворюють попкультурні ікони на об’єкти серйозної рефлексії. Як, скажімо, «The Lego Movie» (2014), він грає з уявленням про іграшку, але заходить значно далі – у соціальну і психологічну площину. Також можна провести паралелі з «Тріумфом волі» Лені Ріфеншталь – обидва фільми працюють з ідеалом, але один його зводить, інший — деконструює.
Фільм також має схожість із творами Веса Андерсона: кольорова палітра, театральність кадру, гіперстилізація – все це сприяє створенню унікального світу, в якому реальність подається крізь призму символізму.
Фільм як соціальний і культурний феномен
«Барбі» не лише фільм — це явище. Його обговорюють у ЗМІ, соцмережах, академічних колах. Він викликав хвилю дискусій про фемінізм, маскулінність, тілесність, бренди і культурні архетипи. За словами самої Ґервіґ, вона прагнула зробити фільм, який водночас буде і критикою, і любовним листом до Барбі — і їй це вдалося.
«Барбі — це троянський кінь, який під виглядом рожевої комедії приносить глибокі ідеї в масову свідомість», — підсумовує Time Magazine.
«Барбі» стала найбільш касовим фільмом року, і це — показник того, що глядач готовий до сміливого, незвичного кіно, яке не боїться порушувати важливі теми, навіть якщо воно подається у формі блискучої казки.
Цей фільм — про всіх нас. Про те, ким ми є, ким нас хоче бачити суспільство, і ким ми хочемо бути насправді. І саме тому «Барбі» — це більше, ніж просто фільм про ляльку. Це дзеркало, у якому кожен бачить щось своє.